– Які 5 фактів розкажуть про тебе найбільше?

– Перший факт: я суджу книги за обкладинками (але не людей J). Якщо книга мені потрібна, але оформлення неприємне – я швидше куплю електронну версію, а не паперову, хоч дуже люблю паперові книги. І навпаки.

Другий – в дитинстві хотіла стати вчителем або художником. Почала з першого бажання, і 4 роки навчала польської мови, але з’ясувалося, що я не можу відпустити художню мрію і зараз неймовірно собі вдячна.

Третій – між відпочинком в місті і на природі я завжди оберу друге. В нових країнах більше милуюся незвичним рослинам, ніж архітектурою. Природа музика і люди – моє основне джерело ресурсу і натхнення.

Четвертий факт – я екстраверт, люблю всілякі активності, ігри, сюрпризи, вилазки. Охоче зазираю у таємничі закутки, закинуті сади, протоптую нові доріжки.

П’ятий – не люблю захаращених просторів, балагану та невизначеності в спілкуванні. І навпаки обожнюю просторість, свободу, дуже ціную коли люди чіткі і щирі в спілкуванні.

– Яка твоя улюблена книга дитинства?

– Була в батьків одна книга, яка мене водночас лякала і манила – «Останні Орли» Старицького. Мене вразила моторошна обкладинка і кілька дуже красивих графічних портретів Софії Караффи-Корбут.

Я періодично перемальовувала ті портрети і щоразу вони виходити геть інші. Зараз лежать десь на горищі. Треба буде знайти, зараз згадала і самій стало цікаво поглянути на них знов. Зрештою я так ніколи і не прочитала «Останніх орлів», але пам’ятаю дотепер.

Ще дуже любила слухати казки різних народів. Особливо «Італійські народні казки» з химерними ілюстраціями Світлани Кім.

– Яка книга справила на тебе найбільше враження. Умовно «найголовніша» книга в житті?

– Складне запитання. На різних етапах життя на мене сильно вплинули дві книги. Перша – «Лана. Дика енергія» Сергія і Марини Дяченків, бо саме з неї почалася моя любов до читання в 13 років.

Друга – це «Сто років самотності» Маркеса, до моменту прочитання якої я й гадки не мала про існування магічного реалізму і його крутості. Довго від неї відходила.

– Розкажи про свою сім’ю і найяскравіший спогад дитинства, пов’язаний з нею?

– В мене є сестра старша на 5 років. Я з великою приємністю згадую наш ляльковий театр. Вся сім’я і гості сідали рядами і починалася «Рукавичка» чи «Коза дереза» чи ще щось. Ми нерідко переінакшували сюжети, змінювали фінал. Правда до завершення глядачі не завжди досиджували, але нам було страшенно весело.

– Розкажи про свій досвід ілюстратора?

– Славнозвісна «Абетка» видавництва «Каламар» стала п’ятою книгою, над якою я працювала і поки що найулюбленішою. Відкрию невеличкий секрет, зараз я працюю над ще однією книгою цього ж видавництва, це має бути щось неймовірне!

До цього в мене був дуже цікавий досвід роботи над книжками. Я робила книгу в подарунок чоловіку замовниці з Австралії. В неї не буде багатьох читачів, але від тієї роботи в мене дуже приємні враження.

Був і менш приємний досвід, коли книга (фантастична історія про хлопчика з повною банкою мрій), яка на старті виглядала дуже перспективною, але на етапі верстки і друку щось пішло не так. Зрештою, фінальний результат особисто мене розчарував. Від видавця залежить не менше 50 % успіху проєкту.

– Яка твоя професійна мрія?

– Успішно реалізувати проєкт, який би популяризував серед молоді українську літературу чи загалом культуру. Хочу, щоб наше асоціювалося з крутістю, цінувалося і плекалося. Це так важливо, особливо під час війни. Зараз роблю в цьому напрямку певні кроки і сподіваюся-таки скоро дійти до мети.

– Яку головну думку (думки) ти хочеш розповісти дітям мовою малюнку?

– Я маю двох малих племінників. Вони дуже уважні до деталей і допитливі. Хочеться, щоб малюнки лише примножували це дитяче зачудування світом, яскравістю та можливостями, які він щодня пропонує. Хочеться їх просто тішити і додавати їм віри у себе.