Барселонська художниця Регіна Гіменез ілюструвала книгу «Гео-Графіки». Її зображення непідвладні часу, бо водночас належать минулому, теперішньому і майбутньому. Вони сповнені емоцій, а прості барвисті форми справляють на глядача сильне враження.
– Як ти стала художницею?
«У географічних атласах мене вражали форми, кольори і притаманна картам художня виразність».
– Певно, так само, як і майже всі художники: у дитинстві я бавилася, сама не розуміючи, що створюю мистецтво. Потім пішла на курси живопису, вивчала образотворче мистецтво, ну а зрештою мистецтво стало моєю професією і моїм життям.
– Чому ти вирішила працювати з мовою геометрії і кольору?
– Певно це був не стільки свідомий вибір, скільки логічний розвиток моєї роботи. Колір, геометричні форми та інші прості елементи дозволяють висловлювати думки, які глядач розумітиме не буквально, а інтуїтивно.
– Як би ти описала свою книжку «Гео-Графіки»?
– Це моя перша робота в жанрі художнього оформлення книг, і вийшло щось середнє між арт-книгою та ілюстрацією. Її можна сприймати як пізнавальну чи просто насолоджуватися візуальною частиною. Можливо, вас не зацікавлять фізичні дані чи інформація про всесвіт у цій книжці, зате вас можуть захопити ілюстрації, пластичність, форми і кольори. Це книжка-гібрид: часом їй складно дати визначення, але у цьому, власне, вся суть!
– Як ти ставилася до ілюстрованих атласів і шкільних підручників у дитинстві?
– Мене заворожували великі атласи, і якраз передовсім вражали не дані, а форми, кольори і художня виразність карт. Дотепер я цього не розуміла, але, поза сумнівом, це вплинуло на мою теперішню роботу. У школі ми працювали ще й із чорно-білими картами світу, які потрібно заповнювати. Для мене вони були таким собі чистим аркушем чи табула расою, яку можна заповнити даними, зробити з ними що завгодно, відпустити уяву на волю…
«Найважливіше для успішної реалізації будь-якого проєкту — роздивитися в ньому цілий світ, який можна оживити».
– У «Гео-Графіках» ти переосмислюєш зображення зі старих атласів, а потім, після художнього опрацювання, повертаєш їм первинне значення.
– Так, і я вбачаю в цьому певний парадокс… У своїх картинах (Регіна – відомий художник, чиї роботи виставляють в галереях – прим. редактора) я використовую такі шифри і графіки без контексту, без пояснень і легенд, що роблять їх зрозумілими, а отже, я переношу їх у царину сучасного мистецтва. Однак у книжці «Гео-Графіки» ми повертаємося до навчального контексту: щось на зразок подорожі «туди й назад». Як на мене, це прецікава гра.
– Опиши процес створення ілюстрацій для «Гео-Графіків».
– На першому етапі я вивчаю карти в архівах і бібліотеках, а також створюю низку малюнків за принципом спроб і помилок, аж поки не з’явиться малюнок, який мене зацікавить. Потім починаю застосовувати кольори. Часом я обираю кольори випадковим чином, часом – усвідомлено. Але головне – це велика кількість спроб, у яких народжується щось надзвичайне.
– Чи змінилося щось у твоєму звичному підході до роботи після того, як ти взялася за дитячу книжку?
– Єдина умова роботи над дитячою книжкою — це наявність сценарію, а робота художниці ніяк не змінилася. І це найцікавіше!
– Як би ти пояснила дітям, навіщо застосовуєш у картинах ефект «облупленої фарби»?
– Я вважаю, що дітям нічого не потрібно пояснювати. Вони самі вирішують, що їм подобається, а що — ні, й відчувають те, чого я, можливо, й не збиралася говорити. Облупленість — це просто творчий засіб, яким я послуговуюся аби мої малюнки були «поза часом».
– Який етап творчого процесу приносить тобі найбільше задоволення?
– Приємно насолоджуватися кожним етапом. Стадія документації та пошуку — це неначе планування подорожі. Вона неймовірно цікава, адже ти можеш відкрити для себе навіть те, чого ніколи б не додумалася шукати. А потім, по завершенні роботи, в тебе є три секунди, щоб піднестися над своєю працею, поглянути на неї відстороненим поглядом і відчути зачудування. Лишень три секунди! Потім ти починаєш думати, як би її ще покращити. Але ці три секунди — надзвичайні.
– Розкажи про свій творчий розвиток.
– Я не пригадую на своєму шляху художниці несподіваних змін чи поворотів – я поступово зростала, все більше синтезувала, використовувала інші кольори… Можливо мене чекають якісь різкі зміни, я навіть сподіваюся на це, адже у мистецтві, як і у будь-якій іншій професії, найстрашніше — це нудьга і самоповторення.
– Які проєкти найбільше приваблюють тебе наразі?
– Ті, що до душі кожному: коли завзяті люди пропонують чесні проєкти, у які можна пірнути з головою. Байдуже, чи це виставка, чи книжка… Правду сказати, найважливіше — це роздивитися у проєкті цілий світ, який можна оживити.
Супер