Страх – потрібна і надзвичайно корисна емоція. Щоб користуватися його зисками, потрібно розуміти механізм страху. Втім, часом переживання заважають, і тоді нічого не залишається, як подолати страх, але боротися треба не з емоцією, а лише з її негативним впливом.

По-різному треба працювати зі страхом у дитини 2 років і страхом у дитини 10 років, та є спільна теоретична база, яка допоможе достягти успіху.

Негативний позитивний страх

В усіх підручниках з психології емоції традиційно розподіляються на позитивні і негативні. Це створює невірне враження, що існують «хороші» чи «погані» емоції. Всі вони корисні і потрібні, і ось чому.

Головна задача будь-якого живого організму – передати власні гени, тобто, зберегти, продовжити свій рід. Людська психіка тисячоліттями працювала на досягнення цієї мети. Призначення кожної емоції – зберегти організм, забезпечити його розмноження.

Що таке страх? Це емоція, головне завдання якої – попередити про небезпеки, не дозволити людині марно ризикувати життям, допомогти їй вижити.

Чим корисний страх? Ця емоція тісно пов’язана з такими рисами характеру, як:

  • пильність, уважність;
  • обережність;
  • розуміння власних сильних і слабких рис, фізичних можливостей;
  • здатність кооперуватися з іншими людьми задля виживання – комунікувати, співпрацювати;
  • розуміння людей, що бояться, співчуття.

Чи хочете Ви, щоб ваші діти були уважними, обережними, розуміли свої сильні і слабкі сторони і були соціально адаптованими? Тоді страх – Ваш партнер і помічник. Як з усіма іншими інструментами, ним важливо правильно користуватися.

Шкідливий страх

Страх стає справді «негативною» емоцією в двох випадках:

  1. коли він занадто сильний;
  2. коли людина багато чого боїться.

Позитивний страх попереджає про небезпеку і підключає ресурси організму, щоб її уникнути. Якщо страх засильний, він паралізує, робить неспроможним діяти – тоді жодної користі в ньому немає.

Коли страх навіть не дуже сильний, але людина багато чого боїться, відбувається дещо інше – вона стає боязкою, нерішучою, безініціативною. Тобто всі позитивні риси, що виникають під впливом страху перебільшуються настільки, що стають негативними.

Корисний дитячий страх від шкідливого відрізняє здатність діяти. Не обов’язково при цьому відчувати радість чи бажання – достатньо бути спроможним зробити лише один крок в напрямку цілі. Це дає безцінний досвід пересилення страху – «я це зробив і світ не зруйнувався, нічого жахливого не відбулося».

Саме цей досвід дає наснагу продовжувати взаємодіяти зі своїм страхом, вивчати його, долати і навіть дружити з ним.

Виховання сміливості

Отже, сміливість – це не відсутність страху, а здатність діяти попри побоювання. Часом вона формується сама по собі, стихійно, коли співпадають певні обставини і вроджені риси дитини. Але в ідеалі для формування сміливості потрібні грамотні дії дбайливих дорослих.

Найбільш часті помилки батьків, які прагнуть допомогти дитині позбутися страху:

  • знецінення переживань – «тут немає нічого страшного!»
  • примус до дій – «спробуй, подолай страх і у тебе все вийде!»
  • залякування заради безпеки – лякати собаками, машинами, лікарями, злими людьми тощо – саме так страху стає забагато.

Найважливіші істини у вихованні сміливості:

  • Страх у дитини варто сприймати серйозно, навіть якщо він здається надуманим, маніпуляцією чи способом уникнути дій.
  • Якщо все зробити правильно, дитина неминуче буде готова діяти – у свій час. Наберіться терпіння і дайте їй цей час, незалежно від причини страху.
  • Головна передумова впевненості в собі і сміливості – підтримка важливих дорослих, теплі і довірливі стосунки.

Ще одна важлива істина – діти обожнюють цікаві історії і найкраще навчаються в ігрових ситуаціях. Саме для цього світова експертка з емоційного інтелекту Ельса Пунсет написала серію книг про відчайдух – впевнених у собі сміливців.

Книга «Як відчайдухи стрибали з висоти» знайомить дитину зі страхом, дозволяє роздивитися цю емоцію з усіх сторін, підготовлює психіку до дій всупереч боязкості.

Батьків книга налаштовує на «дитячу хвилю», дозволяє їм ненадовго відкласти в бік свій життєвий досвід і подивитися на світ як діти, що лиш адаптуються до самостійного життя. Це сприяє атмосфері розуміння і довіри, зближує покоління.