Як зробити, щоб дитина була незалежною від думки оточуючих людей? Не боялася труднощів, а сміливо крокувала до мети? Щоб не пасувала перед іншими людьми, а впевнено займала своє місце в будь-якому колективі?
Відповідь на усі ці питання – самооцінка дитини. Якою вона має бути і як впливати на її розвиток?
Формування самооцінки
Дитина починає усвідомлювати себе як окремий елемент всесвіту десь в 2-3 роки. Це виявляється появою займенника «Я». Разом з ним з’являється так звана первинна самооцінка дитини: «я хороший», «я дуже хороший».
Це «завищення» самооцінки відіграє важливу роль і необхідне для відчуття безпеки. Коли близькі дорослі повністю приймають дитину і підверджують, що для них вона дійсно найкраща – це закладає базову впевненість, що світ навколо безпечний.
В такому стані в дитини немає внутрішньої потреби «боротися за виживання», отже внутрішні сили можна направити на творчість, пізнання світу, спілкування. В цьому процесі з’являється результат – матеріальні речі, що їх малюк зробив власними руками, стосунки з однолітками, досягнення. Саме цей результат стає базою адекватної самооцінки дитини.
Це дуже приблизна схема формування самооцінки, але вона відображає основний момент – адекватна самооцінка не може висіти в повітрі, вона повинна спиратися на конкретний результат: гарні стосунки, зроблені власноруч матеріальні речі, досягнення.
Підводне каміння завищеної самооцінки дитини
Часто батьки не знають, як підступитися до формування впевненості малюка в собі і вирішують, що все, що завгодно краще, ніж низька самооцінка дитини. Дитину хвалять і підтримують, щоб вона не зробила, навіть коли зроблене об’єктивно погано чи дитина негарно вчиняє по відношенню до інших людей.
Замість того, щоб пристосовувати сина чи доньку до реальності з її конкуренцією, дитину вчать, що вона найкраща і незрівнянна.
Хтось скаже, чому же так погано, дитина росте впевнена в собі і цього досить, щоб досягнути результатів в майбутньому? Але психологічні закони так не працюють. Нічим не підкріплена впевненість – це кредит під великі відсотки.
Дитина неминуче зіштовхуватиметься з дійсністю, в якій вона не найкраща – звичайна, а в чомусь навіть гірша за інших. Впевненість в собі коливатиметься, періоди заниженої самооцінки дитини змінюватимуться посиленням фейкової впевненості.
Діти будуть змушені постійно шукати підтвердження власної високої думки про себе – питатимуть, що про них думають ті чи інші, уникатимуть людей, які не погоджуються з їхньою високою оцінкою себе. Все життя їх супроводжуватимуть вчителі, які «незлюбили», екзаменатори, судді і журі, що «завалили», погані друзі і подружки, що не підтримали і так далі. В їхніх невдачах завжди будуть винні інші чи обставини і ніколи вони самі.
Дружба з реальністю
Перед батьками стоїть дуже важливе завдання – адаптувати дитину до дійсності. Не зіштовхнути її на узбіччя невпевненості в собі, але й не підвісити в повітрі «царем світу». Коли дитина спершу знає правду про себе від батьків, а потім навчається отримувати її самостійно по результатах – це і є адекватна самооцінка, яка напряму пов’язана з впевненістю в собі, соціалізацією, емоційним інтелектом, відповідальністю та іншими якостями, що їх батьки раді прищепити дітям.
- «Від тебе нічого не залежить» – занижена самооцінка;
- «Ти досягнеш усього, чого захочеш» – завищена;
- «Ти досягнеш усього, чого захочеш і зможеш в межах реальності» – адекватна.
Питання самооцінки найчастіше починають турбувати батьків в першому класі, але це пізно. Самооцінка дитини молодшого шкільного віку, старшокласника чи студента закладається в перші роки життя.
Окрім власної адекватності, батьки можуть послуговуватися різними інструментами, один з них – книги. Друга книга серії «Майстерня емоцій» видавництва «Каламар» – «Відчайдухи у пошуках скарбу» якраз таки призначена для формування впевненості в собі дітей з 4-5 років.
Весела фантазійна історія порадує дитину, а в кінці книги міститься розділ для батьків, в якому наведена практична інформація для батьків в концентрованому вигляді.
Leave a Reply