Межа

Ти бачив на горі снігових леопардів? –  запитала Пола. Це вона про Еверест. Я був там кілька місяців тому, але  тепер, коли стояв серед липкої спеки поряд із близнючками  на висоті рівня моря, здавалося, що минуло вже ціле століття. –  На Евересті живуть тільки яки і птахи. –  А чому? –  Бо там немає їжі, окрім сміття в таборах.

Коли мама перестала ходити в гори, то почала читати – усе  підряд. Жодного телевізора чи відеоігор для мене, близнючок  або Рольфа. Вільний час ми проводимо з текстами й музикою.  І на скелях –  принаймні я, хоча після повернення з Евересту  дедалі рідше. Натомість часто гуляю з близнючками, рятуючи їх від перспективи весь день сидіти у крамниці. Ми мало  не щодня ходимо в музеї, на вистави, концерти й фільми.

Ми сходили разом на Еверест. Із ними був іще один тип, якого я не знав. Вони всі зібралися перед маминою альпіністською стіною. Ця стіна вкрита  прекрасними світлинами з її минулого, на яких вона піднімається вгору й висить на прямовисних скелях під неможливими кутами разом із моїм справжнім батьком Джошуа Вудом.