Примушувати підлітків читати… можна, але навряд корисно. Принаймні малоймовірно, що це призведе до ефекту, якого очікують батьки.
Сьогодні ми наведемо три уривка з книги «Межа», до якої не доведеться примушувати! А все тому, що це продовження історії «Пік». Першу книгу про пригоди юного альпініста молодь читає запоєм, а продовження самі просять купити.
«Пік» і «Межа» написані дуже легко, швидко читаються через велику кількість діалогів. Та попри простоту, ці книги не пусті, адже в них ідеться про головні цінності, що їх всі батьки будуть раді прищепити дітям.
Уривки з книги «Межа»
***
– Дякую, що навідалися, – сказав я.
– Ми не просто привітатися зайшли, – визнав Джей Ар. – Маємо для тебе пропозицію.
– Запрошення, – сказав Ітан.
– Шанс, – додав Джек.
– Про що це ви?
– Будуть іще одні зйомки, – сказав Джей Ар. – Не хочеш сходити в гори?
– Це якось пов’язано з татом?
Насправді мені було байдуже, чи це так. Просто цікавість.
Джей Ар захитав головою.
– Чув про «Сходження задля миру»?
«Сходження задля чогось» – таких із десяток відбувається щотижня в усьому світі. «Сходження задля боротьби з раком», «Сходження задля живих істот», «Сходження задля любові», «Сходження задля Бога», «Сходження задля абичого» – їх рекламують на зворотах усіх альпіністських журналів. Я не проти таких речей, тільки мені краще сходити самому, якщо це можливо.
Я сказав, що нічого про це не знаю.
– Знаєш, хто такий Себастьєн Планк?
– Авжеж.
Себастьєн Планк – найбагатша людина світу, принаймні так кажуть. Він залишив свої цифрові відбитки в десятці високотехнологічних бізнесів вартістю в мільярди доларів. Рольф був одним десь із двох сотень юристів, які мали з ним угоду. За наш лофт, певно, платив саме Планк, хоча, наскільки знаю, Рольф із ним ніколи не бачився.
– Планк – спонсор сходження, – сказав Джей Ар.
– Він платить за все, – додав Ітан. – Усю дорогу, перший клас. Приватні літаки, їжа з кейтерингу, найкраще спорядження, яке тільки можна купити за гроші.
Мене завжди дивували всі ці подорожі задля шляхетної мети. У батьків було чимало друзів, які витрачали свій вільний час і гроші, подорожуючи до країн третього світу на тиждень-два, аби вирощувати їжу, копати канави й будувати будинки. Мені здавалося, що людям, яким вони намагалися допомогти, більше згодилася б готівка, витрачена на всі ці подорожі. Мама каже, що я надто цинічний. Мабуть, вона права.
– Скільки альпіністів?
– Більш ніж двісті, – відповів Джей Ар. – І всім до вісімнадцяти років.
– І з усіх країн світу, – додав Ітан.
– Не зовсім, – виправив його Джек і почав називати винятки: – Немає представників із Північної Кореї, Сомалі, Папуа-Нової Гві…
– Гаразд, гаразд. Із більшості країн.
***
– Де базовий табір?
Філліп збентежено показав на вісім наметів.
– Ось базовий табір.
– Нам сказали, що буде дві сотні альпіністів, – сказав я.
Режисер засміявся.
– Ну от, знову. Ви, схоже, не отримали записку, але це нічого – жоден з учасників її не отримав. Планк усе провернув потай, як завжди, аби уникнути дріб’язкових суперечок. Двісті альпіністів здійснюють сходження у всьому світі, групами по п’ятеро-шестеро. Ми всі зробимо це в один день і приблизно в той самий час. Вам… нам дістався Памір. Цілковито навмання.
– Його люди сказали нам зовсім інше, – мовив, червоніючи, Джей Ар.
Філліп усміхнувся.
– Справді? І що вони сказали? Точні слова.
– Що це «Сходження задля миру» за участі двох сотень альпіністів, молодших за вісімнадцять років, представників майже з усіх країн світу. Місце сходження ми дізнаємося, коли прибудемо.
– Добре прописаний сценарій, – зауважив Філліп. – Саме це сказали всім альпіністам і знімальним групам.
Планк вирішив саме так, щоб ніхто не почав сперечатися й ділитися, проситися на сходження там, а не тут, із цією командою, а не тією, із цим режисером, а не тим. Ви припустили, що всі підніматимуться разом, але вам цього не казали. Ви самі заповнили порожні місця.
Джей Ар подивився на нас із мамою.
– Вибачте.
Мама знизала плечима.
– Здається, ми всі «стали в Планку». Нічого страшного. І він правий щодо суперечок про те, кому де сходити. Якби всім розповіли про все одразу, почалися б суперечки й повний безлад.
Отже, Рольф був правий. Мені насправді полегшало від того, що альпіністів було мало. Я не надто хотів брати участь у сходженні з двома сотнями людей. П’ятеро чи шестеро – це добре. Точніше – взагалі чудово.
***
– Як ти знав, що я погоджуся?
– Я не знав.
– То ти зголосився очолити сходження навмання, на випадок, якщо я погоджуся?
Зопа кивнув.
– Але я сподівався, що ти відмовишся. Не варто тобі було приїздити. Не варто було брати з собою матір.
– Чому?
– Сходження буде нехороше.
– У якому сенсі?
Зопа знизав плечима.
– То звідки ти знаєш, що воно буде поганим?
– Передчуття.
Ой. Передчуття Зопи часто були близькі до реальності.
Іноді він знав чи відчував щось іще до того, як воно станеться. Будь-яке сходження потенційно може завершитися катастрофою, але я відчував, що тут ідеться про інше.
– Що за передчуття?
– Тут станеться щось жорстоке.
– Може, це ти зчитуєш жорстоке минуле Афганістану?
– Можливо. Щось, що вже сталося.
Мені стало трохи краще.
– То якщо ти думав, що тут буде недобре, чому не сказав «ні»?
– Бо здогадувався, що ти скажеш «так».
– Я спочатку відмовився. Не збирався сюди летіти, аж поки не виявилося, що так Джей Ар із командою втратять проект.
– Проект?
– Роботу, – переклав я.
Зопа похитав головою.
– Краще б ти відмовився.
Я й сам так думав, аж поки не побачив Зопу.
– Усе буде добре. Усі сходження безпечні, якщо все робити правильно.
– Тобі не підвладна природа чи людська натура. Я відчуваю запах невдачі.
Я широко всміхнувся.
– Ти його відчував усю дорогу від Катманду до Кабула?
Зопа всміхнувся у відповідь.
– Хороше питання. Мені завжди було цікаво, чи ми самі спричиняємо невдачу, надто рано думаючи про те, що сходження відбудеться погано. Важко сказати. Сходження бувають невдалими через те, що роблять люди. Через те, що думають люди. А іноді вони просто бувають невдалими.
Leave a Reply